допис гніву. Дискримінація мам

Знаєте, здається, я знову стаю феміністкою. Колись, у юності, я була ярою: для мене це означало вимогу ставитися до мене на рівних, рахуватися з моєю думкою і я всіляко шукала можливостей для апгрейду власної компетенції (це було студентське самоврядування і газета) для підтвердження цих вимог. Потім я зустріла "свого" чоловіка і заспокоїлась, з головою поринувши у взаєморозуміння і глибоку зону комфорту. Я відсижувалася у своєму гнізді кілька років і от тепер, нарешті, відчула потребу нарешті соціалізуватися. 

Виходити в люди з дітьми, вчити їх поводитися в транспорті, на дорогах, в незнайомих місцях з незнайомими людьми. В тому числі - в конфліктних ситуаціях. І перше, що мені трапилося на цьому шляху - тупа дискримінація. На її фоні ті приємні і просто адекватні люди, зустрічі з якими мені так подобається описувати, ввижаються мало не супергероями чи добрими феями. Аж все не має бути так!

  Колись я була спантеличена і ображена, коли вагітна першою дитиною помітила, що чоловіки дивляться скрізь мене. Це само по собі стрес, бо ми звикаємо до зацікавлених поглядів з юності, але в транспорті я перетворювалась на справжнього привида. При тому з пасивною агресією, піджавши губи і вчепившись в крісло руками. І знаєте, що? Ігнорували мене чоловіки саме вікової категорії 40-50, хтозна, що в них в голові. 

Тоді я поклялася собі НІКОЛИ більше не їздити, коли я вразлива. Тож просто (ні, складно!!!) перестала бути вразливою. Наповнивши себе внутрішньою силою, я намагаюся вчити дітей досягати нехай таких маленьких цілей, як подорож в центр, нехай через такі перешкоди, як суспільні тички.

Статистично найбільше жужжать - хе-хе! - жінки старшого віку, славнозвісні бабці в транспорті. Я стараюсь пропускати повз вуха, і сприймаю їх як неминучий фон. Чомусь багато людей приймають мій врівноважений, не-винуватий вигляд як запрошення до порад, нотацій або, в найкращому випадку, співчуття. Може, я соціопатка? Бо реагую в душ - вкрай агресивно, на словах - холодно-стримано, всім обличчям демонструючи, чиє це діло. Моє! І всьо...

Але надзвичайно, до аффекту дратують чоловіки, які цю всю байду повторюють. Оце Ви, з двома дітьми - і на потяг... Кажу "Да! я ще й на підборах!" (а так трапилося, що зручне взуття тоді промокло, але я не зізналася). Ну а блін що, мені постійно знаходитись вдома і проростати пліснявою?? Я НЕ МОЖУ ПОСТІЙНО БУТИ ВДОМА, мені треба дихати і бачити щось інше своїми очима і показувати дітям світ не по телеку!!!

Нещодавно мені трапився водій маршрутки, який вимагав, щоб я зібрала візочок. Суботній вечір, майже пуста маршрутка, візочок вихід не блокує, бо вузенький і зручний. Але він того не бачив, бо гнівними очима спостерігав, як ми грузимось через прохід. Емоції, не логіка. І що, мені обох дітей тримати на руках? А це хіба не підвищить ризик травмування під час руху транспорту? Але ж це було не питання безпеки, це було питання підкорення: "якщо я не розумію твої дії, то мені треба твоя готовність приймати мої емоції з цього приводу"... даруйте, шановний пане, але за свої емоції Ви відповідаєте самі!!!

І ми, люди, які намагаються уникати такого роду конфліктів, покоління наших батьків, яке нервово сприймає саму ідею їздити громадським транспортом "бо ж людям заважатимемо". Чому, чому діти - не є громадянами, чому мати з дітьми також перестає бути громадянкою? Чому ми, ті, хто носить і оберігає життя, маємо підлаштовуватись під комфорт інших, не своїх? При чому не комфортний комфорт, а безкінечний серіал підкорення соціальним владним моментам, демонстрації покорності, що до об'єктивності не має відношення. Що це за така тупа фігня?

 Так, мені завжди траплятимуться такі особи, і я максимально їх ігноруватиму. Але ж я не одна, з ким вони так поводяться. І я не одна, хто хоче подорожувати. Багатьох це все зупиняє, бо на наших транспортних просторах "на своїй території" відчувають себе саме оці... якби їх назвати...

Я ніколи не припиню бути собою. Я завжди шукатиму свої шляхи, те, що дає мені задоволення і захват. Співатиму. Танцюватиму. Подорожуватиму. І писатиму про це :) Вибачте за допис гніву.