Перший щоденник мандрування

   10:00   Доброго раночку, тобі, бурхливий світе! Сонечко за вікном, а в мене бойовий настрій і наполеоновські плани: сьогодні підкорюємо другий дальній маршрут. Побажайте мені успіхів і усміхнених кондукторів!)
 

"Зелений корпус" - парк Шевченка

    Я щиро захоплююся і дивуюся мамам, які виживають в декретних умовах, і гнівно обурююся, коли чую вираз "сидиш в декреті". Ситуація така, що для тих, хто "там" не був, ми сидим і дивимся серіали, а всі ці депресії і перевтома - від надлишку вільного часу. Як ви, мами, витримуєте цей безкінечний ритм, я не розумію відверто. Я чесно намагалася і старалася встигати все в побуті, щоб і чисто, і наготовано, і я щаслива! Не встигаю: брудно, пусто і я роздратована.
     Згадую одну картину, що бачила її в юності, на відпочинку. Якось з моря прибило багацько водоростей, таких, наскрізь йодованих і вонючих. Це тягнулося метри півтори між пляжем і водою від горизонта до горизонта, пропитувало нас корисними випаровуваннями. По сусідству нам трапився один дивний чоловік, який брав граблі, йшов до берега і штовхав водорості назад, у море. Так тривало день у день, він працював невтомно і дуже засмучувався, що робота ця не закінчується.
        Останні 7 місяців постійно відчуваю себе тим чоловіком, який не бачить суті проблеми і лише заглиблює себе у нервові розлади.Тож низький уклін вам, дівчата, хто може все встигати, виховувати дітей з посмішкою і при тому всьому світитися добротою. Мені не вдалося.
        А я зробила те, що завжди роблю, коли мені нестерпно погано - втекла. Просто в один день,  беззвучно ридаючи на підлозі брудної кухні, твердо вирішила рятуватися деінде; в своїй власній хаті дзену мені поки що не знайти. Це дивно, але мандруючи 4 години в один бік громадським транспортом, з собакою і двома дітьми, я втомлююся значно менше, ніж ті самі 4 години вдома під безкінечне виття. У мандрах це всього лише фізична втома і - перші рази - крепатура. Вдома мені життєво не вистачає тиші. Коли я мандрую, то відчуваю себе сильною амазонкою, а коли вдома - істеричним невігласом.

     
         12:00 Для успішного мандрування містом треба зібрати серйозний набір речей. Раніше я завжди їздила без нічого, і необхідність пакування була для мене чимось із серії дурних заморочок. Але, ставши мамою, я зрозуміла дещо: або ти плануєш і їздиш, куди хочеш, наскільки хочеш і комфорт твій залежить від тебе, або не їздиш взагалі і стрімко сходиш з розуму. Тому тепер при виїзді я завжди в бойовій формі: декілька змін одягу, декілька змін повноцінного харчування (не перекусів!), грамотний підхід до питання гігієни і чистоти - і - вуаля! - ти зовсім не прив'язана ні до чого, окрім зручних лавочок і туалетів, яких в центрі, на щастя, достатньо.    

      

         Щоб не зкопититися від тяжкого вантажу прямо при виході, треба взяти максимально легкі тари і максимально нагрузити всіх, хто йде разом: свого майже трирічного сина навантажую його водою, змінним одягом і парою іграшок. Він це майже не відчуває в рюкзаку, а мені воно дуже-дуже. Після першої вилазки я вирішила, що собака свою воду теж може нести сам, і цілий день витратила, щоб пошити йому собачий рюкзак. До слова, швачка з мене левелу "руки з дупи" (як каже одна дівчинка зі спільноти підтримки), але бажання себе розгрузити настільки заполонило мене, що мені стало побоку на всі криві лінії і накосячені обрізки. Я просто це зробила, а Бархан за аматорське виконання мене зовсім не критикував. Як кажуть, правильно обирайте собі першу аудиторію)))
     

Піший шлях
 ЖК "Львівський" - зупинка 37А (40хв)

       13:00 Я планувала вийти об 11, тож трохи засмутилася, особливо після галасної 40-хвилинної істерики НЕХОЧУЯСПАТИ, але сонечко, земля і теплий вітер дають чудодійний ефект: поки ми дійшли до зупинки через поле, всі мої думки були десь поміж світловими променями.
        Правильна організація делегування повноважень теж сприяє відчуттю легкості: дати Бархану команду "рядом" і пояснити Євгену, що собаку треба вести за поводок - ось тобі і самоврядна система)))

     14:40-17:00 - проїзд автобусами-тролейбусами.
     Якщо опустити оклики "обожемій, який собака", як позитивно, так і негативно заряджені, то проїзд цілком буденна і нудна справа. Всплеск адреналіну при погрузці, демонстрація впевненості в собі і в дітях (без неї однозначно заклюють, скандалісти невпевненість відчувають ще через двері), а все інше - звичайний рух по трасі. Собаці достатньо, щоб його весь час гладили, Радан роздивляється людей, найбільше уваги потребує Євген. Ну, тут вже треба пояснювати і коментувати весь час, тільки чогось вдома мене це бісить, бо наче бігаю по клітці, як папуга "Хтогарнапташка? Ягарнапташка! Хтогарнапташка? Ягарнапташка!",а в мандрах - ні.

Транспортний шлях  (37А автобус) "Брест-Литовський" -
- (7 тролл) М Житомирська  - - (5 тролл) М Шулявська - пл.Перемоги

      Якщо вибрати темп і ритм, який зрозумілий дитині (без повторів!), то результати просто дивовижні. Звісно, на пошук цих точок розуміння треба і час, і нерви, але значно менше, ніж удома, а ще потім виявляється, що дитина у неповні три роки здатна розуміти і запам'ятовувати з першого разу речі, які нас так дратують у дорослих чоловіках. Може, хвалюся, але Євген спокійно витримує стояння під час руху, нормально сприймає, що треба поступитися місцем "дівчатам" (від маленьких до пенсіонних) і зовсім не сумнівається в тому, що він чоловік. Важко мені не з ним, а тими жіночками, які репетують, що це ж "дитинунадопосадить!", бо впаде і тоді "яплохаямать". Євген дивиться на них з подивом, мені хочеться їх просто заткнути, бо я ж погано витримую волання)) на щастя, в мене дуже виразна міміка, і багато хто просто лякається мого агресивного "зараз-буду-убивать" виразу обличчя.
      Між іншим, я жодного разу не тягла візочок самотужки, мені завжди допомагали чоловіки. Головне - грати на випередження і просити не в момент посадки, а перед тим, заручитися їх згодою. З переляку мені ще ніхто не відмовив)))) Ніякої магії, лише холоднокровний розрахунок.

Піший шлях пл.Перемоги - бульвар Шевченка - парк Шевченка -
- ботсад Фоміна - пл.Перемоги

      17:00-19:00 - відпочинок
      Ось це - час на повноцінні обідні перерви, кави-какао, розпакуваня термо-сумки з теплим супом, чаєм з термосу і активним фото-репортажем. Я обожнюю проводити цей час в ботсаду Фоміна і парку Шевченка, бо ж там пройшли мої студентські роки і саме місце надихає мене і наповнює відчуттям казкового майбутнього. Це місце, де нашу компанію сприймають як спортсменів, а не як терористку з заручниками) Там гарно і затишно, і можна зустріти людей, які навчали мене премудростям нашого дивного світу)

      Обожнюю гуляти в центрі ще й через те, що в гарну погоду всюди можна зустріти вуличних музик, які грають рідні моїм вухам композиції. Я намагаюся передати дітям свій захват від цих творчих людей і повагу до музичних інструментів, вчу їх відчувати єдність між людьми під музику і танці. У нас була смішна ситуація з квартетом рок-н-рольщиків, до яких ми йшли по діагоналі через парк, а коли прийшли, вони заради нас почали грати музику з радянських мультиків. То моя дитина дивилася на них дивно і підозріло, бо вдома мама танцює і волає під рок і рок-н-рол, і це вже нове покоління, яке не відчуває легкої ностальгії за "Союзмультфільмом". То він після чергової пісні підійшов до дядька, який йому до цього дав потрогати барабанну установку, і на вушко попросив іншу музику, щоб же ш для танцювання)))

       19:00-23:00 - подорож додому.

на шляху повз ботсад Фоміна

       Зустріч з чоловіком, спокійне дрейфування у напрямку дому, приємна втома і дуже місний сон - ось такі переваги моєї мандрівки. Євген кожного разу дивує мене, з якою легкістю пішки проходить такі серйозні відстані, тому вирубається близько 21 і спить у візочку, Радан чудово із задоволенням дрімає в ерго-рюкзаку, Бархан отримав вигул по кілометражу на два дні, а я переповнена натхненням і вірою в себе. Гулятиму ще, готуюся змінювати маршрути, чого і вам усім щиро бажаю!