- Мама, я хОцу ще одну пісеньку
- синочку, ну я ж тобі уже одну заспівала, тепер повертайся на бочок, и засинай...
Він повернувся. Я пішла на кухню. Не минуло і п'яти хвилин, як знову пролунало різке і істеричне:
- Мамааааа! мама, я хОцу пить!
Вернулася
- ти вже випив водички, і ліки. Після ліків водичку вже не можна, бо змиє з горлишка всю користь.
- Мама, ну тоді пісять! (моє обличчя скривилося) Маааамммааа.... ееаае... пісяяяааать!!!,.....
Бляха, зараз ще й малого розбудить, отоді точно піпець мені, а завтра їм обом. Так вже було не раз... Пішли. видавив із себе три краплі. Я ледь себе стримувала. Важкий день. Один із трьох сотень важких. Меншого тільки вклала, на столі - сирий фарш і недорізана цибуля, я знову ляжу спати невідомо коли, і знову буду завтра роздратована і зла. Я більше не можу бути з ним зла. Скільки ж можна. Я ж так любила своє дитя, я так хотіла друге через свою безмежну любов до оцього маніпулятора, ну чого ти скиглиш, ти ж хочеш спати, ну що за бунт такий... знову... три сотні днів поспіль...
Вдягнулися, повернулися в ліжко.
- Мааам, я хОцу ще одну пісеньку.
Нова хвиля роздратування. Коли ж я дійду до того довбаного фарша. А у старшого ще й проблеми з животом, треба готувати щось дуже м'яке для травної, щоб не повертатися до ліків. Ще й це запалення в горлі... червень на дворі, а в нього соплі і кашель. Я втомилася. Чому мені не вдається його вилікувати? Як я стала такою поганою матір'ю? Дійсно поганою, він постійно хворіє, а в мене просто нема сил його пожаліти, мене вбиває це безкінечне виття. Мене вбиває почуття провини.
- Маааам, я хОцу, щоб ти заспівала мені ще одну пісеньку.
Широко відкриті очі, прямий погляд. Тепер жодного крику, жодного скривившогося виразу обличчя. Лише спокійне, чітко сформульоване бажання. Молодець, думаю, усвідомлення, чого хоче, і пряме звернення, як я вчила. Три сотні днів вчила, бо ж він тоді й почав вчитися говорити, як менший народився. Подумала - і різко схаменулася. Матір, ти що робиш? Хіба це багато - оце, що він просить? Хіба ти сама не так само просила побути ще хвилинку, щоб не засинати самій? Чому, ЧОМУ ти відмовляєш? бо це відхід від дисципліни? бо ви домовилися, а він порушує умови домовленості? ку-ку, матір, йому три роки!!! Ти хіба не розумієш, що ті нехай навіть десять хвилин - то його почуття любові, твоєї любові на всю ніч і солодкі сни твоєї, ТВОЄЇ дитини...
Я лягла біля нього і заспівала. Гарно так, від душі полилися тягучі українські мотиви. Одна, друга, третя... Його дихання вирівнялося, а я все співала - і гладила його по спині, по руках. Мене пронизувало гарячим жаром. Як він почав всюди пісятися. Як я, два тижні потому, щодня прибираючи за ним по п'ять-шість разів, одного разу не витримала, і тричі ляснула його по попі. Як силувала спати і тікала у ванну кімнату - ридала, закриваючи вуха і намагаючись не слухати "нехочуяспатиииии....". Як кричала на нього через п'ятигодинну істерію, що мене треба просто залишити в спокої і не чіпати! Боже мій, що я робила з тобою, дитино... я заплакала, спів обірвався
- Вибач мені, синочку. Вибач, що я тебе несправедливо карала. Я так люблю тебе. Так сильно люблю, пробач мені, ти ж моє сонце і зорі, ти ж моє життя...
Маленька тепла ручка лягла на мою тремтячу долоню. Я завмерла і перестала дихати. А він спав
- синочку, ну я ж тобі уже одну заспівала, тепер повертайся на бочок, и засинай...
Він повернувся. Я пішла на кухню. Не минуло і п'яти хвилин, як знову пролунало різке і істеричне:
- Мамааааа! мама, я хОцу пить!
Вернулася
- ти вже випив водички, і ліки. Після ліків водичку вже не можна, бо змиє з горлишка всю користь.
- Мама, ну тоді пісять! (моє обличчя скривилося) Маааамммааа.... ееаае... пісяяяааать!!!,.....
Бляха, зараз ще й малого розбудить, отоді точно піпець мені, а завтра їм обом. Так вже було не раз... Пішли. видавив із себе три краплі. Я ледь себе стримувала. Важкий день. Один із трьох сотень важких. Меншого тільки вклала, на столі - сирий фарш і недорізана цибуля, я знову ляжу спати невідомо коли, і знову буду завтра роздратована і зла. Я більше не можу бути з ним зла. Скільки ж можна. Я ж так любила своє дитя, я так хотіла друге через свою безмежну любов до оцього маніпулятора, ну чого ти скиглиш, ти ж хочеш спати, ну що за бунт такий... знову... три сотні днів поспіль...
Вдягнулися, повернулися в ліжко.
- Мааам, я хОцу ще одну пісеньку.
Нова хвиля роздратування. Коли ж я дійду до того довбаного фарша. А у старшого ще й проблеми з животом, треба готувати щось дуже м'яке для травної, щоб не повертатися до ліків. Ще й це запалення в горлі... червень на дворі, а в нього соплі і кашель. Я втомилася. Чому мені не вдається його вилікувати? Як я стала такою поганою матір'ю? Дійсно поганою, він постійно хворіє, а в мене просто нема сил його пожаліти, мене вбиває це безкінечне виття. Мене вбиває почуття провини.
- Маааам, я хОцу, щоб ти заспівала мені ще одну пісеньку.
Широко відкриті очі, прямий погляд. Тепер жодного крику, жодного скривившогося виразу обличчя. Лише спокійне, чітко сформульоване бажання. Молодець, думаю, усвідомлення, чого хоче, і пряме звернення, як я вчила. Три сотні днів вчила, бо ж він тоді й почав вчитися говорити, як менший народився. Подумала - і різко схаменулася. Матір, ти що робиш? Хіба це багато - оце, що він просить? Хіба ти сама не так само просила побути ще хвилинку, щоб не засинати самій? Чому, ЧОМУ ти відмовляєш? бо це відхід від дисципліни? бо ви домовилися, а він порушує умови домовленості? ку-ку, матір, йому три роки!!! Ти хіба не розумієш, що ті нехай навіть десять хвилин - то його почуття любові, твоєї любові на всю ніч і солодкі сни твоєї, ТВОЄЇ дитини...
Я лягла біля нього і заспівала. Гарно так, від душі полилися тягучі українські мотиви. Одна, друга, третя... Його дихання вирівнялося, а я все співала - і гладила його по спині, по руках. Мене пронизувало гарячим жаром. Як він почав всюди пісятися. Як я, два тижні потому, щодня прибираючи за ним по п'ять-шість разів, одного разу не витримала, і тричі ляснула його по попі. Як силувала спати і тікала у ванну кімнату - ридала, закриваючи вуха і намагаючись не слухати "нехочуяспатиииии....". Як кричала на нього через п'ятигодинну істерію, що мене треба просто залишити в спокої і не чіпати! Боже мій, що я робила з тобою, дитино... я заплакала, спів обірвався
- Вибач мені, синочку. Вибач, що я тебе несправедливо карала. Я так люблю тебе. Так сильно люблю, пробач мені, ти ж моє сонце і зорі, ти ж моє життя...
Маленька тепла ручка лягла на мою тремтячу долоню. Я завмерла і перестала дихати. А він спав
Немає коментарів:
Дописати коментар