друзі, що стали батьками.

Я довго обдумувала одну тему, і все ніяк мені не вдавалося її сформулювати, щоб сісти - і отак написати, на одному подиху. А тут, мабуть, час для неї просто настав!

Ітак, друзі з юності, які стали друзями-батьками. Дуже "трєпєщуща" для мене історія.

Лєночка з неймовірними вміннями
загортати всіх навколо у ніжність

Моє активне і повне життя почалося в універі. У мене було дві улюблені компанії, як два дзеркала моєї буремної душі: "п'ятірочка", у складі якої 3 дівчинки-відмінниці, 1 лідер-альфа з веселим, але дурним характером і я. Друга компанія - це кудло неформалів, які вчили мене рокової грамоти, фентезійної істини, гітарної душевності і вільних стосунків у самому широкому, не-сексуальному плані. За, обожемій, 10 років багато чого в моєму Всесвіті змінилося, близькі мені люди то пропадали, займаючись своїми справами, то поверталися з палкими обіймами, одне залишилося незмінним - ми тримаємо око одне на одному і залишаємо якусь частину серця одне для одного. Ну це так, ліричний відступ.

"Великий і сильний" вміє  керувати бандою хлопчаків.
А це мистецтво, скажу я вам!

Першим одружився і народив дітей... бурмений альфа, хоча всі були певні, що це буде хтось з дівчат-відмінниць. Коли він повідомив, що планує одруження, наша компанія його дуже образила, бо ми дружно розгубилися і сильно засмутилися, майже всплакнули. Це ж мало змінити весь устрій нашої команди, веселі гуляння і так далі. Коли вони з дружиною чекали на дитину, це був ще один кінець світу, бо тепер же він мав стати батьком, якби вирости з нашого оточення. Думаю, ми відчували себе на його фоні маленькими інфантильними дівчатками, і, чесно кажучи, так воно і було. Далі казатиму лише за себе. Я почала його уникати. Ну, тобто перестала активно дзвонити, щоб не заважати його дорослим справам, боялася питати про сім'ю, бо це ж особисте і я туди лізти просто не маю права. Мені було страшно, бо що йому мої танці і студентська газета, коли в нього на руках СИН. Я здивувалася і злякалася ще більше, коли він почав сваритися, що я його уникаю, а мені просто не вистачало слів, я не могла описати, що відчуваю себе ніби не достойною тепер його компанії. 

в зоопарку з синочками своїми і Денисовими.
 Фотографує Денис)

Євген з Ясею
файер шоу на Контрактовій

Пройшло декілька років, і з часом я сама опинилася на його місці, ніби забута і покинута друзями з двома маленькими синами і браком спілкування. Мені здається, друзям теж інколи страшно зі мною спілкуватися, і, згадуючи свої почуття під час пристосовування до батьківства Дениса, я стараюся розуміти і приймати їх позицію. Це трохи дивно було, бо раніше ми не особливо підлаштовувались одне під одного; нам вистачало спільних уроків, вражень та алкоголю. А тепер наші стосунки з кожним із них будуються наново, і вчитися поважати чуже життя важче, ніж нам здавалося на 1 курсі. 

і відчайдушне я, зп'яніле від щастя

Доля знову здивувала мене, і виявилося, що дівчат-відмінниць не так-то просто затягти у побутове плавання. Зате свободнолюбні і сміливі неформали, яких я 5 років майже не бачила, одночасно зі мною стали батьками, і я почала придивлятися до їх життя уважніше. Я з подивом дізналася, що пісні групи  "Мельница" були актуальні не тільки моїй вагітній голові, і всі мої знайомі, що стали батьками, мають почуття, схожі на мої. І не тільки почуття, а цілі пласти реальності раптом розділилися між мною і цими родинами. Дівчинка, яку я знала тільки заочно як "Вовину дівчинку" отак миттю ніби рідна душа, яка просто десь затрималась на інших дорогах і от раптово і чудесно знайшлася. Вова, який вночі з іншими креативними чуваками потягнув мене гуляти в "гарний центр", а виявилося (потім! вдень!!!), що то було трохи кладовище, тепер трепітний батечко двох тендітних дівчаток з налагодженим міжособовим контактом. Я не бачила його хтозна скільки часу, ми сказали одне одному всього пару речень, але звідкись у мене всередині розквітло взаєморозуміння і якась дивна вдячність, що він пустив мене у світ своєї родини. Брутальний Денис, який любив на "заморочки" відповідати часом грубо і жорстко переводити тему, тепер цьомає поранену колінку і терпляче пояснює, чого хто плаче і як зарадити. Мені здається тепер, що я нічого не знала про цих людей раніше. Я не можу передати через монітор, яка я щаслива познайомитися з ними тепер.

Ми тільки починаємо пробувати дружити через призму батьківства, через спільні родинні події. Вчимося довіряти одне одному під час взаємного догляду за дітьми десь "не вдома". Поки що ми спробували тільки двічі, а мене досі переповнює почуття захвату, розуміння і якоїсь вселенської єдності, моя голова досі п'яна від почуттів і шукає нових причин зустрітися.